Український геній кіно народився рівно 85 років тому. Його називали душею національного ліричного мистецтва. За життя Миколайчук не отримав звання народного артиста. Влада вважала його націоналістом.
Шевченківську премію актор здобув уже посмертно. Він вірив у силу народного духу. Артист закликав берегти духовні цінності нації.
Іван з’явився на світ у Чорториї. Його дитинство минуло в дерев’яній хатині. Нині там облаштували музей митця. Племінник Михайло Грицюк опікується садибою.
Миколайчук був шостою дитиною в родині. Він народився в лікарні, що було рідкістю для того часу. Свій день народження він святкував 15 червня. Доля врятувала його від бомбардувань у червні 1941 року.
Його сестра Фрозина згадувала про ранній талант хлопця. Він грав на багатьох музичних інструментах. Іван мав дар спостерігати за поведінкою людей. У шкільній виставі він майстерно зіграв літнього чоловіка. Жінки в залі не стримували сліз.
Артист гостро відчував пригнічення української культури. Він казав, що вороги намагаються знищити душу нації. Сестра заспокоювала його прикладом минулих часів.
Кохання та останні дні
Дружина Марія була його головною опорою. Вони зустрілися в Чернівцях. Кохання спалахнуло миттєво.
Мати спершу не давала згоди на шлюб. Пара випросила благословення, ставши на коліна. Їхній медовий місяць минув на зйомках стрічки про гуцулів. Останній рік життя актор сильно страждав.
Марія постійно дбала про чоловіка. Він поцілував її перед смертю. Його останні слова стосувалися таємниць кіномистецтва.
Сергій Параджанов захоплювався талантом Миколайчука. Він побачив у ньому унікальну карпатську силу. Це був актор неймовірної чистоти та пристрасті. До нього таким називали лише Довженка.
Федір Стригун характеризував Івана як цілісну особистість. Митець був великим мрійником. Він прагнув об’єднати людей святковим застіллям. Артист ніколи не заздрив колегам.
Володимир Войтенко вважає його іконографічною постаттю. Миколайчук уособлює український характер. Його творчість продовжує формувати нашу ідентичність.